У листопаді 1920 року у Подільській губернії встановилась радянська влада. Місцеві ревкоми взяли під свій жорсткий контроль усі місцеві культурно-освітні та спортивні осередки. Ті організації, які у дореволюційний час займалися розвитком спорту, були реорганізовані або припинили свою діяльність. Далі на ikhmelnychanyn.
Розвиток спортивних секцій розпочинався з руху “Пласт”
Одним з перших організованих спортивних осередків на Поділлі був “Пласт”, який зʼявився у 1918 році, у період гетьманування Павла Скоропадського. У цей час Подільська губернія була фактично під контролем австро-угорських військ, у складі яких були Українські Січові стрільці. Після поразки західноукраїнської революції влітку 1919 року на Поділля прибуло багато діячів ЗУНР та бійців УГА, серед яких було чимало “пластунів”. Вони почали активно створювати осередки “Пласту”, які поєднували патріотичне виховання зі спортивними іграми. У Камʼянці-Подільському перший осередок міського “Пласту” був створений навесні 1920 року. Його фундатором став відомий український історик, професор Камʼянець-Подільського державного українського університету Йосип Пеленський. Він упродовж кількох тижнів самотужки обʼїздив багато шкіл Камʼянецького, Вінницького, Жмеринського повітів, розповідав дітям про мету та завдання товариства. Його промови мали успіх і згодом на Поділлі утворилось багато пластових “кошів”, що працювали під виглядом спортивних інструкторів. 20 червня 1920 року у Камʼянці-Подільському для координації всіх пластових патріотичних спортивних осередків УНР було створено Головну Пластову раду, куди увійшли Йосип Пеленський – визначний організатор українського просвітницького руху та Софія Русова – учителька гімнастики міської гімназії. Однак великим намірам товариства не вдалось збутися. У липні 1920 року на Поділлі утвердились більшовики, для яких “пластуни” асоціювались передусім із “контрреволюційною” Директорією УНР та “петлюрівщиною”. Наприкінці 1920 року майже усі пластові організації на Поділлі припинили своє існування.
Як створювали спортивні товариства?
У Радянській Україні у 1920-ті роки вся фізкультурна робота спочатку концентрувалась навколо товариства “Всеобуч”. Також рада почала організовувати фізичні гуртки при робітничих клубах, державних і адміністративних установах і закладах Поділля. Часто ці гуртки створювали демобілізовані червоноармійці, які часто виступали у ролі інструкторів. Як свідчить тодішня періодична преса, на Поділлі найбільш активно на початку 1920-х років розвивались легка та важка атлетика, гімнастика та футбол. Проте діяльність цих гуртків не мала систематичного характеру. Для більш суворої організації спорту та фізкультурного руху у 1923 році було створено перше спортивне товариство – “Динамо”. До нього приймали співробітників міліції, ГПУ, адміністративних органів. Майже одразу осередки “Динамо” почали діяти у Камʼянці-Подільському, Проскурові, Волочиську, Сатанові, Старій Ушиці та інших населених пунктах. Вони створювали футбольні клуби, які мали свої поля та гімнастичні містечка. У 1924 році у Камʼянці-Подільському урочисто був відкритий стадіон “Динамо”. У цей період тут часто відбувались футбольні матчі. Крім того, на стадіоні проводились змагання з підйому на канатах, вправ на брусах і кільцях. Після ліквідації Подільської губернії вся спортивна масова праця була передана до окружних рад фізкультури при виконкомах, які були створені у Камʼянці-Подільському, Проскурові, Шепетівці та Могилеві-Подільському.
Як на розвиток спорту вплинула програма фізкультурного руху?
13 липня 1925 року постановою ЦК РКП(б) було затверджено програму фізкультурного руху у СРСР. Поштовхом для розвитку фізкультурного руху в УСРР стало те, що у 1926 році партійна конференція КП(б)У засудила діяльність тих профспілкових керівників, які зводили фізичне виховання до звичайної зарядки та недооцінювали спортивні змагання. Саме після цієї постанови почали створюватись спеціальні спортивні секції з різних видів спорту. У другій половині 1920-х років у Камʼянці-Подільському за виробничим принципом було створено спортивні гуртки радянських службовців, харчовиків, працівників освіти і залізничників. При міських трудових школах, технікумах та інститутах почали проводити заняття з фізкультури за програмою Наркомату освіти УСРР. У 1925 році у місті організовано тенісну секцію. Окружні тенісні змагання проводились на постійній основі, а кращі спортсменки – Людмила Лапустіна та Галина Буск неодноразово перемагали у всеукраїнських і регіональних змаганнях. Почали активно розвиватися ігрові види спорту. Початок організованого волейболу на Поділлі припадає на 1928 рік. У липні цього року у Харкові відбулася першість УСРР серед чоловічих команд, у якій взяли участь колективи з Харкова, Києва, Дніпропетровська та Камʼянця-Подільського. Камʼянецька команда посіла у підсумку четверте місце серед 19 команд. У 1928 році у Камʼянці-Подільському проводилася всесоюзна Спартакіада прикордонних військ Радянського Союзу. І до цієї події був відремонтований стадіон “Динамо”.
Які перешкоди виникали при поширенні фізкультурного руху?
Проте загалом організація фізкультурної справи у краї продовжувала залишатись не найкращою. Про це йшла мова 21 листопада 1928 року у виступах представників Камʼянецької окружної ради фізкультури. Вони наголошували на тому, що потрібно повністю змінити структуру фізкультурного руху і перевести членство у спортивних організаціях на добровільну основу. Було констатовано, що найбільшими перешкодами для розвитку фізкультурного руху були нестача коштів, брак тренерів та інструкторів, спортивних майданчиків тощо. Усіх членів профспілок в окрузі у цей час налічувалось близько 14 тисяч, але лише 250 осіб відвідували спортивні гуртки. Жодного фізкультурного гуртка не було серед транспортників, кравців та будівельників. Урешті-решт Камʼянець-Подільська окружна рада фізкультури постановила “цілком необхідним перехід на добровільне товариство фізкультури”. У період з 1927 року до 1928 року фізична культура вводиться як обовʼязковий предмет в усіх школах УСРР, а у 1929 році декретом РНК УСРР фізичне виховання було введено як обовʼязкова дисципліна в усіх вищих навчальних закладах республіки. Це значно підняло авторитет фізкультури серед громадськості. Подальший розвиток спорту вимагав розширення матеріальної бази, відкриття нових обʼєктів для тренування, організації спеціалізованих шкіл. Тож тоталітарна сталінська влада розвʼязувала це питання у звичний для себе спосіб. 29 листопада 1935 року попри бажання та прохання вірян, президія Камʼянець-Подільської міської ради постановила закрити міську лютеранську кірху і передати цю будівлю міському відділу фізкультури для організації у ній спортивного залу. Наприкінці наступного року новий спортивний зал був урочисто відкритий. У ньому почали тренуватись футболісти, легкоатлети, які до того часу взимку або взагалі не тренувались, або займалися іншими видами спорту.
Розвиток водних видів спорту серед мешканців Поділля
Почали розвиватись у місті водні види спорту. Після побудови та введення в експлуатацію нової гідроелектростанції біля фортеці, рівень річки Смотрич піднявся майже на три метри. Через це міська фізкультурна рада розробила на початку 1936 року план організації водної станції, де спортсмени були повинні здавати норми із греблі та плавання. У перспективі планувалося відкрити спеціальну пристань на 20 осіб і відкрити місячні курси інструкторів з плавання та греблі. У 1938 році у Камʼянець-Подільській області налічувалося вже 88 міських і 228 сільських колективів фізкультури. Значно збільшилась кількість гуртків зі стрілецького спорту, що дало можливість провести міські стрілецькі змагання, в яких взяли участь 10 різних команд обласного центру. Також у цей період плідно розвивався у Камʼянці-Подільському шаховий спорт. Перший міський шаховий клуб було створено ще наприкінці 19 століття. Він займав дві кімнати у міському театрі, який згорів у 1918 році. На початку 1922 року у місті був організований шаховий гурток при центральному робітничому клубі, до якого одразу було залучено 30 членів.