ХХ століття стало для України добою титанічних зламів, небачених трагедій та водночас – неймовірного культурного злету. Українська література цього періоду – це дзеркало буремної епохи, літопис боротьби за національну ідентичність, свідчення незламності людського духу. Саме в цей час на повний голос заявили про себе покоління митців, які прагнули модернізувати українську культуру, вивести її на світовий рівень, але часто платили за це найвищу ціну. Від яскравого спалаху Розстріляного відродження до інтелектуального спротиву шістдесятників – українське слово жило, боролося і перемагало попри все. Ця стаття – спроба осягнути велич і трагізм ключових літературних явищ та постатей українського ХХ століття, про це далі на ikhmelnychanyn.com/uk.
Розглядаючи два найпотужніші літературні феномени століття – Розстріляне відродження 1920-х – початку 1930-х років та рух шістдесятників 1960-х – ми бачимо не лише хронологічну дистанцію, а й певну спадкоємність ідей, прагнень та навіть доль. Обидва рухи виникли на хвилі тимчасових політичних послаблень, обидва прагнули оновлення та свободи творчості, і обидва зазнали жорстоких репресій з боку тоталітарного режиму. Проте кожен з них мав свої унікальні риси, своїх героїв та свої здобутки, що назавжди увійшли до скарбниці української культури.
Розстріляне Відродження: Трагедія та Тріумф Духу
Період 1920-х – початку 1930-х років увійшов в історію української культури під трагічною назвою “Розстріляне відродження”. Цей термін, вперше запропонований діаспорним літературознавцем Юрієм Лавріненком, влучно характеризує долю покоління митців, які розквітли в умовах політики “українізації”, але були знищені сталінським терором. Це був час неймовірного творчого піднесення, сміливих експериментів, пошуку нових форм та ідей. Українські письменники, художники, режисери прагнули подолати провінційність, орієнтувалися на найкращі зразки європейського модернізму, творили самобутню, новаторську культуру.
Література цього періоду характеризувалася жанровим і стильовим розмаїттям. Розвивалася психологічна проза, з’являлися перші урбаністичні романи, оновлювалася поезія, переживала справжній бум драматургія і театр. Митці об’єднувалися у численні літературні організації (Гарт, Плуг, ВАПЛІТЕ, Ланка-МАРС, неокласики та інші), вели бурхливі дискусії щодо шляхів розвитку української літератури. Найвідомішою стала літературна дискусія 1925–1928 років, центральною фігурою якої був Микола Хвильовий з його гаслом “Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!”.
Ключові постаті Розстріляного Відродження
Серед плеяди талановитих митців Розстріляного відродження варто виділити кілька знакових постатей:
- Микола Хвильовий (Фітільов) (1893–1933) – прозаїк, поет, публіцист, один з ідеологів руху. Лідер ВАПЛІТЕ. Автор новел, роману “Вальдшнепи”, памфлетів “Камо грядеши?”, “Думки проти течії”. Його гасло “Геть від Москви!” стало символом орієнтації на Європу. Не витримавши тиску та масових репресій проти друзів, вчинив самогубство.
- Валер’ян Підмогильний (1901–1937) – видатний прозаїк, перекладач. Майстер психологічного аналізу, автор першого урбаністичного роману в українській літературі “Місто”, який досліджував складні стосунки людини з великим містом. Також відомий збірками новел, романом “Невеличка драма”. Репресований, розстріляний в урочищі Сандармох.
- Микола Куліш (1892–1937) – драматург-новатор, твори якого стали вершиною української драматургії того часу. П’єси “Мина Мазайло”, “Народний Малахій”, “Патетична соната” поєднували гостру сатиру на міщанство, філологічні проблеми та глибокі філософські роздуми. Тісно співпрацював з театром “Березіль” Леся Курбаса. Розстріляний в Сандармосі.
- Лесь Курбас (Олександр-Зенон Курбас) (1887–1937) – режисер, актор, теоретик театру, драматург, перекладач. Засновник модерного українського театру “Березіль”. Його новаторські постановки та філософія “перетворення” актора мали величезний вплив на розвиток театрального мистецтва. Репресований і розстріляний в Сандармосі разом з багатьма іншими діячами української культури.
- Григорій Косинка (Стрілець) (1899–1934) – неперевершений майстер новели. У своїх творах (“На золотих богів”, “В житах”, “Серце”) змальовував складне, часто трагічне життя українського села після революції, глибоко проникаючи у психологію героїв. Розстріляний у Києві.
- Євген Плужник (1898–1936) – поет-лірик, драматург, перекладач. Належав до літературної організації “Ланка” (пізніше МАРС). Автор збірок “Дні”, “Рання осінь”, “Рівновага”. Його поезія відзначається філософською глибиною, лаконізмом, трагічним світовідчуттям. Помер у радянському концтаборі на Соловках.
- Майк Йогансен (Михайло Гервасійович) (1895–1937) – поет, прозаїк, сценарист, теоретик літератури, мовознавець. Один із засновників ВАПЛІТЕ. Автор авантюрного роману “Подорож ученого доктора Леонардо…”, поетичних збірок. Відомий експериментами з формою та жанрами. Розстріляний в Києві.
- Михайль Семенко (1892–1937) – поет, основоположник українського футуризму (панфутуризму). Лідер футуристичних організацій “Аспанфут”, “Комункульт”. Епатував публіку, прагнув докорінно оновити поетичну мову. Автор збірок “Дерзання”, “Кверофутуризм”. Розстріляний.
На жаль, розквіт української культури тривав недовго. Згортання політики українізації наприкінці 1920-х років та початок масових сталінських репресій призвели до фізичного знищення більшості представників цього покоління. Їх звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”, шпигунстві, контрреволюційній діяльності. Апогеєм терору стали масові розстріли в урочищі Сандармох (Карелія) у 1937 році, де загинули Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, та багато інших. Твори репресованих письменників були заборонені, вилучені з бібліотек і на довгі десятиліття викреслені з історії української літератури.
Література в тіні війни та репресій
Після розгрому Розстріляного відродження та в умовах Другої світової війни українська література в УРСР існувала під жорстким ідеологічним контролем. Головним методом став соціалістичний реалізм, який вимагав оспівування радянської дійсності, комуністичної партії та її вождів. Тим не менше, навіть у цих умовах деякі письменники знаходили можливість писати твори, що мали певну художню вартість, хоч і не могли вийти за встановлені рамки. Серед них можна згадати Павла Тичину (рання творчість якого належала до модернізму, але пізніше він був змушений пристосуватися до режиму), Максима Рильського, Володимира Сосюру.
Окрему сторінку становить творчість письменників, які опинилися в еміграції (представники “Празької школи”, такі як Євген Маланюк, Олена Теліга, Олег Ольжич, Юрій Клен, або письменники повоєнної хвилі еміграції, як Улас Самчук, Іван Багряний). Вони зберігали та розвивали традиції української літератури поза межами СРСР, часто звертаючись до тем національно-визвольної боротьби та трагічної історії України.
Шістдесятники: Нова хвиля свободи та опору
Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років, в період так званої “хрущовської відлиги”, в українській культурі з’явилося нове покоління митців – шістдесятники. Цей рух виник як реакція на духовний застій сталінської епохи, як прагнення до творчої свободи, гуманізму, повернення до національних джерел та загальнолюдських цінностей. Шістдесятники прагнули відродити те, що було знищено в 1930-ті, оновити українську літературу, повернути їй щирість та інтелектуальну глибину.
На відміну від Розстріляного відродження, шістдесятництво починалося не з літературних організацій, а з неформальних зібрань творчої молоді, клубів творчої інтелігенції (наприклад, київський клуб “Сучасник”). Вони читали заборонених авторів, обговорювали нові твори, влаштовували літературні вечори, які збирали величезну аудиторію. Головними темами їхньої творчості стали любов до України, захист рідної мови та культури, критика бюрократизму, лицемірства, міщанства, оспівування людської гідності та свободи.
Яскраві імена покоління Шістдесятників
Покоління шістдесятників дало Україні цілу плеяду видатних поетів, прозаїків, критиків, публіцистів:
- Ліна Костенко (нар. 1930) – поетеса, прозаїк, живий класик української літератури. Її творчість – взірець моральної стійкості та безкомпромісності. Автор поетичних збірок “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця”, історичного роману у віршах “Маруся Чурай”, роману “Записки українського самашедшого”. Її слово завжди було гострим, точним і глибоко патріотичним.
- Василь Симоненко (1935–1963) – “витязь молодої української поезії”. За коротке життя встиг стати символом покоління. Його полум’яна громадянська лірика (“Задивляюсь у твої зіниці”, “Ти знаєш, що ти людина?”) та гостра сатира (“Злодій”, “Некролог кукурудзяному качанові”) пробуджували національну свідомість. Рання смерть поета від невиліковної хвороби, можливо, прискореної побиттям міліцією, стала великою втратою.
- Іван Драч (1936–2018) – поет, перекладач, кіносценарист, драматург. Один з найяскравіших поетів-шістдесятників, відомий своїми метафоричними, асоціативними віршами (збірка “Соняшник”). Пізніше активно займався політичною діяльністю, був одним із засновників Народного Руху України.
- Микола Вінграновський (1936–2004) – поет, прозаїк, кінорежисер, сценарист, актор. Багатогранний талант. Його поезія відзначається експресивністю, образністю, філософською глибиною. Зняв кілька художніх та документальних фільмів.
- Василь Стус (1938–1985) – поет, перекладач, публіцист, правозахисник, один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Його поезія (“Круговерть”, “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, “Палімпсести”) – це стоїчна боротьба за людську гідність, національну ідентичність та свободу в умовах тоталітарного тиску. Зазнав жорстоких репресій, двічі був засуджений за “антирадянську агітацію та пропаганду”, загинув у таборі особливого режиму ВС-389/36 біля села Кучино Пермського краю.
- Іван Світличний (1929–1992) – літературний критик, поет, перекладач, правозахисник. Був центральною фігурою руху шістдесятників, організатором літературного життя, наставником для багатьох молодих митців. Зазнав репресій, провів багато років у таборах та на засланні.
- Євген Сверстюк (1928–2014) – есеїст, літературознавець, філософ, правозахисник. Його праця “Собор у риштованні” стала одним із маніфестів шістдесятництва. Автор численних есе на літературні, історичні, філософські теми. Був засуджений за “антирадянську діяльність”.
- Григір Тютюнник (1931–1980) – видатний прозаїк, майстер психологічної новели. Його твори (“Зав’язь”, “Климко”, “Вогник далеко в степу”) відзначаються глибоким знанням народного життя, співчуттям до “маленької людини”, лаконізмом та виразністю мови.
Період “відлиги” був недовгим. Уже з середини 1960-х років почався наступ на свободу слова. Арешти 1965 року (Іван Світличний, Панас Заливаха та ін.), а потім масові репресії 1972 року (“великий погром”) завдали нищівного удару по шістдесятницькому руху. Багато хто з його учасників опинився в таборах (Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Ігор Калинець, Ірина Стасів-Калинець, В’ячеслав Чорновіл), інших змушували до каяття, позбавляли можливості друкуватися. Однак їхнє слово вже прозвучало і справило величезний вплив на формування свідомості наступних поколінь, підготувавши ґрунт для здобуття Україною незалежності.
Розстріляне Відродження vs. Шістдесятники: Спільне та Відмінне
Хоча ці два потужні культурні рухи розділяють десятиліття сталінського терору та війни, між ними існують як точки дотику, так і суттєві відмінності. Порівняльна таблиця допоможе краще зрозуміти їхню специфіку:
| Критерій | Розстріляне Відродження (1920-ті – поч. 1930-х) | Шістдесятники (кін. 1950-х – поч. 1970-х) |
|---|---|---|
| Історичний контекст | Політика “українізації”, НЕП, відносний плюралізм думок на початку; пізніше – згортання свобод, колективізація, початок сталінських репресій. | “Хрущовська відлига” після розвінчання культу Сталіна, тимчасове послаблення ідеологічного тиску; пізніше – “застій”, посилення русифікації, репресії проти дисидентів. |
| Організаційна форма | Численні літературні організації (ВАПЛІТЕ, Плуг, Гарт, МАРС, неокласики), літературні дискусії. | Переважно неформальні об’єднання, клуби творчої молоді (“Сучасник”), самвидав. |
| Ключові теми | Національне відродження, орієнтація на Європу, модернізація літератури, урбаністичні мотиви, соціальні зміни, психологізм. | Гуманізм, захист прав людини, любов до України, збереження мови і культури, критика радянської системи (часто в алегоричній формі), індивідуалізм. |
| Художній стиль | Стильове розмаїття: імпресіонізм, символізм, футуризм, неоромантизм, експресіонізм, конструктивізм, неокласицизм, реалізм. Сміливі експерименти з формою. | Переважно реалістична манера з елементами модернізму, неоромантизму. Акцент на щирість, емоційність, філософську глибину. Асоціативність, метафоричність у поезії. |
| Ставлення до влади | Від лояльності та спроб вписатися в радянську ідеологію (на початках) до відкритої критики (Хвильовий) і трагічного конфлікту, що закінчився фізичним знищенням. | Від обережної критики окремих недоліків системи до відкритого дисидентства, правозахисної діяльності та ув’язнення. |
| Наслідки репресій | Масове фізичне знищення (розстріли, табори), заборона творів, викреслення імен з історії. | Арешти, табори, заслання, психіатричні лікарні, позбавлення права друкуватися, “виховні бесіди”, звільнення з роботи. Частина митців змушена була піти на компроміс. |
| Спадок | Створення модерної української літератури, постановка ключових питань національного буття, приклад творчої сміливості. Реабілітація імен і творів лише в кінці ХХ ст. | Пробудження національної свідомості, формування покоління борців за незалежність України, утвердження гуманістичних цінностей, моральний авторитет для суспільства. |
Спадщина та Значення для Сучасної України
І Розстріляне відродження, і шістдесятництво є надзвичайно важливими етапами в історії української культури та суспільної думки. Митці обох поколінь, попри неймовірно складні умови та жорстокий тиск тоталітарної системи, зуміли створити високохудожні твори, які ставили ключові питання національного буття, людської гідності та свободи.
Розстріляне відродження продемонструвало потужний творчий потенціал української нації, її здатність творити модерну європейську культуру. Навіть фізичне знищення митців не змогло вбити їхнє слово – воно повернулося до читачів через десятиліття і продовжує надихати сьогодні.
Шістдесятники підхопили естафету боротьби за українську ідентичність, пробудили суспільство від летаргійного сну сталінізму, виховали покоління, яке врешті-решт здобуло незалежність України. Їхня моральна стійкість, безкомпромісність у відстоюванні правди та людської гідності є важливим уроком і для сучасної України, яка знову змушена захищати свою свободу та існування.
Вивчення творчості та доль письменників Розстріляного відродження і шістдесятників – це не просто занурення в історію літератури. Це – усвідомлення тяглості української культури, розуміння витоків нашої сучасної боротьби та утвердження незнищенності українського духу. Їхня спадщина – це дорогоцінний скарб, який ми маємо берегти, вивчати і передавати наступним поколінням.