У селі Олександрівка, що біля дороги зі Старої Синяви на Старокостянтинів, залишилась остання мешканка. Вона також покидає свою хату, розповідає ikhmelnychanyn.com.
Олександрівка та її колишні жителі
Алелі Міхалець 76 років. Вона згадує, що колись село було зовсім іншим. У кожній хаті – велика сім’я. Жили разом і діти, і внуки. Селяни працювали у колгоспі на буряках і на фермі. Їм або зовсім нічого не платили, або так мало, що тих грошей ні на що не вистачало, розповідає “Всім”.
В Олександрівці проживали нащадки переселенців з Польщі, тому мова тут багата на діалекти і не завжди зрозуміла. Одним із них є Кароль Здибель, який покинув село у 2021 році. За його словами, таке рішення прийняв через відсутність магазину поблизу. Через це, та по причині відсутності роботи люди звідси виїхали. І Кароль також до них приєднався. На ту пору, згадує чоловік, у нього вже не було сусідів.
В селі залишився католицький храм, який ще у досить доброму стані, та вщент зруйнована школа.
Колишні жителі села зустрічаються тут нечасто. Вони приїжджають лише на кладовище, щоб провідати могили рідних.
Чому гинуть українські села
За 30 років незалежності України з її карти зникло понад 500 сіл. Та це тільки офіційні дані, до яких можна додати таку ж кількість сіл, які стоять пусткою. Статистика каже, що найбільше покинутих сіл у Чернігівській та Сумській областях.
Починаючи з 1990 року. на Чернігівщині зняли з обліку 54 села, ще з десяток спорожніли. Так історично склалося, що це найстарша за віком населення область. Ще на початку ХХ століття вона вважалася улюбленим місцем людей похилого віку. Так, путiвник 1912 року пише, що Чернігівщина – область, куди старенькі приїздять доживати.
Покинуті села є в усіх куточках України. Молодь з них виїхала і не повернулась, а село поступово вимерло.
З 1990 року по 2000 Україна щороку втрачала по 11 сіл, нині ж – по 19. Віддаленість від ринків, магазинів, лікарень та дорожньо-транспортної інфраструктури робить їх непривабливими для проживання. В них закриваються школи, медпункти і мешканці з них виїзджають.
Покинуті села Хмельниччини
Найвідоміше покинуте село у Хмельницькій області – це Сокілець. Його мешканці виїхали не через відсутність роботи та інфраструктури, а по причині можливого затоплення. За часів Радянського Союзу хотіли будувати Дністровське водосховище
Сокілець мали б затопити, тому його жителів переселили.
Через прорахунки фахівців село залишилось майже неушкодженим, але люди сюди не повернулись. Ходять чутки, що в Сокільці оселились нечиста сила, яке допомогла перейти на той світ тим, хто все ж таки повернувся. Крім того, тут є справжні привиди. Це “панич” та “наречена”, які ходять селом.
У 2009 році з карти України зникло село Дзержинське у Волочиському районі, яке підпорядковувалось Тарнорудській сільській раді. Його виключили з облікових даних.
Як живуть мешканці вмираючих сіл
Наближеність до обласного центру та траси не завжди рятує село від запустіння. У сусідній Вінницькій області є село Лопатинці, яке розташоване поблизу дороги на Вінницю. До неї звідси 45 км. Також за кілька кілометрів від села є залізнична станція “Лопатинці”. Поряд знаходиться село Кармалюкове, де жив народний месник Устим Кармалюк і де зараз є його музей.
За даними ВІкіпедії у селі 324 особи. Та раніше село було великим і зараз у ньому багато пустих хат. Сільради тут немає, тому деякі з них зайняті самовільними поселенцями. Як кажуть місцеві жителі, тут можна купити не хату, а цілу вулицю. Люди, які оселились у пустих помешканнях, в основному, мають шкідливі звички. Тому постійні жителі Лопатинець говорять, що жити їм тут страшно.
