Побутує думка, що досягти успіхів у науці, домогтись визнання легше ученому, не обтяженому адміністративними посадами, адже керівна посада забирає час від основного заняття та не залишає часу для наукової творчості. Життя Семена Семеновича Лаврика спростовує цю думку. Він тривалий час працював на адміністративних посадах, однак це не перешкоджало йому здобувати у науці нові вершини. Сприяли цьому такі риси його характеру, як наполегливість та вірність обраній меті. На всіх посадах Семен Семенович особливо виявляв працелюбність. Всі, хто працював з Лавриком відзначають його скромність, виваженість, прихильне ставлення до людей, постійну готовність підтримати колег і прийти на допомогу пацієнтам. Семен Лаврик пройшов непростий шлях медицини війни й становлення медицини миру, вищої медичної освіти і у цьому принциповий ключ до осмислення особливої, непересічної людини, якою він був. Далі на ikhmelnychanyn.

З чого починалась медична карʼєра Семена Лаврика?
Семен Лаврик народився на Поділлі, у Великій Слобідці Камʼянець-Подільського району. Навчався у початковій школі у сусідньому селі Баговиці. Після сьомого класу пішов навчатись до медичного училища у Камʼянець-Подільському, а згодом вступив до медичного інституту у Вінниці. Таким був подільський старт майбутнього вченого. Далі його доля була більше повʼязана зі Львовом, Івано-Франківськом та Києвом. У 1940 році після навчання у Вінницькому медичному університеті Семен Лаврик отримав направлення у містечко Бершадь Вінницької області. Тут він працював завідувачем поліклініки. Та вже у листопаді 1940 року у його житті розпочалася армійська служба – спочатку на Далекому Сході, а від жовтня 1941 року – на фронті Другої світової війни.

Медичний досвід Семен Лаврик здобував на фронті
У вересні 1942 року умілі дії військового лікаря третього рангу, старшого лікаря 927-го стрілецького полку Семена Лаврика відзначили медаллю “За відвагу”. Командування дивізії навіть вважало, що лікар заслуговує на орден Червоної Зірки, але командування армії вирішило обмежитися медаллю. Утім і орден Червоної Зірки не забарився. Ним уже майора медичної служби, дивізійного лікаря 251-ї стрілецької дивізії 21-ї армії було відзначено у липні 1943 року. Командування зазначало, що у березневому наступі 1943 року, коли дивізії з боями пройшли понад 200 кілометрів, Семен Лаврик зумів організувати лікування поранених у польових медичних пунктах і особисто керував у складних обставинах евакуацією важкопоранених червоноармійців і командирів у тил. Своєю самовідданою працею він врятував життя багатьох славних захисників Вітчизни. Інфекційні хвороби, як під час березневого наступу, так і при обороні, майже зовсім зникли завдяки своєчасно вжитим профілактичним заходам. У той час Семен керував медичною службою зʼєднання та очолював госпіталь. У 1945 році майора медичної служби Семена Лаврика, який був начальником армійського шпиталю для бійців із легким пораненням, відзначили орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Після завершення Другої світової війни розпочав наукову діяльність
Багатий воєнний досвід дав можливість Семенові після демобілізації посідати низку керівних посад – спочатку в обласних центрах, а потім у Києві. У період з 1946 року по 1950 рік Семен Лаврик був директором Львівського науково-дослідного інституту невідкладної хірургії та переливання крові, а у період з 1950 року по 1952 рік – завідувачем Львівського обласного відділу охорони здоровʼя. Водночас Семен Семенович виконував наукову роботу, яку розпочав під впливом фронтових буднів. На війні він переконався, якої шкоди завдавали пораненим травматичний шок і велика втрата крові. Надійних засобів боротьби з цими ускладненнями не було. І лікар розпочав експериментувати. У 1951 році Лаврик захистив кандидатську дисертацію, присвячену переливанню при гострій втраті крові та під час гемотрансфузійного та травматичного шоку. У період з 1953 року по 1954 рік Лаврик очолював Івано-Франківський державний медичний інститут, а у період з 1954 року по 1960 рік був першим заступником міністра охорони здоровʼя Української РСР. Останній посаді передував лист міністра охорони здоровʼя В. Братуся до секретаря ЦК КПУ М. Підгорного щодо затвердження Лаврика на посаді першого заступника міністра охорони здоровʼя УРСР та члена колегії міністерства. На цій посаді він зробив чимало. З його ініціативи та активного сприяння в Україні були побудовані нові медичні заклади особливо у невеликих населених пунктах. Поліпшилось їх постачання лікувальними препаратами. Значних зусиль він доклав для ефективної підготовки і перепідготовки кадрів медиків, поліпшення умов їхньої праці. У період з 1960 року по 1970 рік керував Київським науково-дослідним інститутом гематології та переливання крові. У 1966 році захистив докторську дисертацію про консервування кісткового мозку глибоким заморожуванням. Наступного року отримав вчене звання професора.

Гематолог працював над методами консервування кісткового мозку
Під керівництвом Семена Лаврика колектив Інституту гематології та переливання крові розробив методи розкладання крові на фракції та отримання з неї високоефективних лікувальних препаратів. Важливим є те, що ці методи завдяки наполегливості вченого і одного із керівників міністерства були впроваджені у всіх обласних станціях переливання крові України. Семен Семенович багато і плідно працював над вивченням надзвичайно актуальної проблеми пересадки гемопоетичних тканин при тяжких порушеннях кровотворення. При цьому звертав особливу увагу на консервування кісткового мозку. Під його керівництвом розроблені методи отримання ефективних лікувальних препаратів донорської плазми: фібриногену, альбуміну, гама глобулінів спрямованої дії, які успішно впроваджені у лікувальну практику. Зробив значний внесок у дослідження механізму впливу низьких температур на клітини крові у процеси їх консервування. Уперше під його керівництвом розроблений і впроваджений у клініку метод підсаджування консервованого кісткового мозку. Семен Лаврик – ініціатор створення в Україні банку тривалого зберігання крові і кісткового мозку при низьких температурах, що було застосовано при лікуванні потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській AEC. Наукові здобутки професора Семена Лаврика неодноразово були представлені на міжнародних конгресах гематологів, зʼїздах, симпозіумах, та наукових конференціях. У 1966 році Семен Лаврик став доктором медичних наук. У період з 1970 року по 1984 рік Семен Лаврик обіймав посаду ректора Київського медичного інституту. За час його ректорства вирішувалися нові завдання щодо розбудови Київського медичного інституту – будівництво фізико-хімічного корпусу з аудиторним комплексом, оновлення стоматологічного корпусу, будівництво та вдосконалення мережі студентських гуртожитків. У 1975 році він став заслуженим діячем науки Української РСР. У 1977 році за монографію “Консервирование и трансплантация костного мозга” отримав премію Академії наук Української РСР імені Олександра Богомольця. Посідаючи різні адміністративні посади, Семен Лаврик одночасно понад двадцять років керував лабораторією консервування і трансплантації гемопоетичних тканин Київського науково-дослідного інституту гематології та переливання крові.
