Хмельницький – це місто, яке знаходиться в центрі Хмельницької області. Воно спочатку було збудоване для сповіщення про небезпеку або коли з’являвся ворог, і використовувалося як сторожовий сигнальний пункт. У 1431 році воно згадується в документах, під назвою Плоскирів, бо виникло воно там, де річка Плоска зливається з Південним Бугом. В XVII столітті з’являється інша назва – Проскурів. Він став повітовим центром, який мав свій власний герб: на блакитному тлі – три навхрест складені стріли.
У 1807 році в Проскурові мешкало 2 020 мешканців, а в 1879 році, в ньому налічувалося вже 4 247 осіб. Саме тоді Проскурів стає містом. У 1954 році його перейменували на місто Хмельницький і було створено його область. Назва міста пов’язана з ім’ям Богдана Хмельницького, героя визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. Далі на ikhmelnychanyn.com.
Сьогодні ж завдяки своїй історії Хмельницький – особливо привабливий для туризму та оздоровлення. На території Хмельниччини знаходяться дивовижні та неповторні фортеці та архітектурні пам’ятки історії, якими можна здивувати відвідувачів та зачарувати тихою подільською красою, яка буде нагадувати епоху минулих часів і повертати вас туди. Поети, літератори та просто поціновувачі прекрасного із величезним задоволенням мандрують цими місцями та збагачуються духовно, наповнюючись новим і одночасно минулим нашого міста.
Білогір’я
Білогір’я – до 1946 року – Ляхівці. Стара назва – етнічного походження (ляхами в цих краях називали поляків), а сучасна – від того, що навколо лежать оголені поклади крейди (білі гори). В околицях Білогір’я виявлено залишки трипільської культури (III тис. до н. е.), населення та курганний могильник бронзової доби (II тисячоліття до н. е.), а також кілька поселень черняхівської культури
Окрім парафіяльного храму тут звели домініканський монастир, який вражає своєю унікальністю. Ці краєвиди не можуть залишити байдужими будь-якого мандрівника.
Волочиськ
Волочиськ – вперше як село Волочище згадується у 1463 році. Назва походить від слова волочити, тобто, “тягти волоком”. Тут лежав торговельний шлях. Щоб перебратися через річку та її заболочені береги купцям, наприклад, доводилося волочити свої вантажі. В околицях Волочиська відомо чимало стародавніх поселень, тому тут можна знайти багато цікавого проводячи розкопки. Згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 92 пам’ятки історії. 88 з них присвячено подіям Другої світової війни. Саме тому відвідавши Волочиськ у вас є чудова нагода доторкнутися до нашої історії.
Городок
Городок – перша письмова згадка належить до 1392 року, коли литовський князь Ф. Коріатович передав його шляхтичеві Бедриху. Звідси й назва Бедрихів-Городок. З кінця ХV століття належало магнатам Новодворським і називалося Новодвором. Після зруйнування його татарами у 1550 році відбудоване поселення називали Городком.
У серці міста розташована ботанічна пам’ятка природи “Дуб черешчатий”, яка зачаровує простотою і водночас своєю величністю, на південний захід від міста — Городоцький ботанічний заказник, а при північній околиці – заповідні урочища “Скеля” і “Козацький яр”.
Деражня
Деражня – вперше згадується в історичних джерелах на початку XVI століття. Є в тих джерелах відомості, що село заснували вихідці з Кальної Деражні. Слово деражня – давньоруського походження й означає “місце первинного обробітку деревини”.
У Деражні частково збереглася забудова XIX — початку XX століть, серед якої 9 споруд визнані пам’ятками архітектури місцевого значення. Привертають увагу особняк Раціборовського XIX століття (нині — районна лікарня), особняк адвоката Гершгоріна початку XX століття (у радянські роки — школа, будинок школяра), прибутковий будинок 1912 року Дунаївці – в давніх актах воно називалося Дунайгородом, а з початку ХVІІІ століття – Дунаївцями. В основі назви Дунай лежить корінь дана, дуна, дон, що означає “вода”, “річка”. В українських народних думах та історичних піснях слово “дунай” часто трапляється в значеннях “вода”, “водозбір”,“розлив води”. Існує припущення про походження назви від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.
Дунаївці не має багато історико-архітектурних пам’яток, проте декілька зразків історичної забудови залишилися. Значну цінність являють залишки садиби Красінських, яка вражає своєю оригінальність і відмінністю.
Кам’янець-Подільський
Кам’янець-Подільський – вперше згадується у вірменських літописах 1062 року. Першу частину назви міста пов’язують з характером ґрунту в цій місцевості. Дехто думає, що назва вказує на зв’язок міста з островом, де є скелясті кам’янисті береги річки Смотрич. Друга частина назви походить від слова діл, низ і вказує на місцевість, що є нижчою в порівнянні з Прикарпатською височиною. У Кам’янці-Подільському чимало унікальних зон для відпочинку створених самою природою, які обов’язково
мають відвідати гості міста — ботанічний сад, дендропарк, парк Небесної сотні та Кам’янець-Подільський парк, сквери Героїв та Васильєва. Вагоме місце займає Смотринський каньйон, у тому числі й у межах міста, включений до національного природного парку “Подільські Товтри”.
Меджибіж
Меджибіж – вперше згадується у 1146 році. Лежить на кам’янистому підвищенні, де Бужок впадає в Південний Буг. Залежно від такого місця й з’явилася назва Меджибіж. Саме містечко має багато храмів та каплиць, окрасою якого є Меджибі́зький замок. Меджибізький замок — пам’ятка фортифікаційної архітектури XVI століття. Стилістика пам’ятки змішана — від мурованого будівництва литовської доби до східноєвропейського ренесансу та псевдоготики XIX століття. Він захоплює своєю величністю та нескореністю.
Дунаївці
Містечко вражає своєю оригінальністю і неповторністю. У його околицях були знайдені залишки поселення трипільської культури, які дають підставу вважати, що територія сучасного міста була заселена ще в III тисячолітті до н. е., тому археологи тут часті відвідувачі.
У Дунаївцях функціонує 3 музеї (в тому числі 1 державний):
- Дунаєвецький районний історико-краєзнавчий музей (майже 2 тисячі експонатів) — розташований в історичній будівлі по вулиці Шевченка, 31. Цей музей висвітлює історію Дунаєвецького краю.
- Музей історії суконної фабрики, створений у 1967 році, розповідає про історію становлення й продукцію Дунаєвецької суконної фабрики.
- Музей історії освіти Дунаєвеччини — відкритий на початку жовтня 2009 року музей на громадських засадах розповідає переважно світлинами й документами зі стендів про розвиток освітянської галузі на Дунаєвеччині.
У місті тривалий час працює видний культурний діяч Віктор Степанович Прокопчук, який не лише зробив і робить чимало для розвитку культури міста й району, зокрема стояв безпосередньо біля джерел створення місцевого історико-краєзнавчого музею, а й організував краєзнавчу роботу на місцях.
Отже, відвідавши хоча б одне з цих старовинних міст Хмельниччини, ви зможете доторкнутися до своєї історії та отримати безліч емоцій від побаченого.