Художник естонського походження став справжнім українцем, який вивчив українську мову, традиції, культуру. Та зробив вагомий вклад в історію українського мистецтва та педагогіки. Далі на ikhmelnychanyn.
Дізнавайтесь більше про літературний спадок Василя Дубини.
Біографія
Володимир (Карл-Ріхард) Миколайович Гагенмейстер народився 30 травня 1887 року у місті Виборг – центрі губернії Великого Князівства Фінляндського у родині російського військового урядовця. Так сталося, що місце народження Гагенмейстера (Виборг) і майбутнє місце проживання (Камʼянець-Подільський) мали багато спільних рис: географічне розташування, фортифікаційні споруди, глибокі культурні традиції.
У 1893 році В. Гагенмейстер вступив до Псковської губернської гімназії. На початках у нього виникали проблеми з володінням російською мовою, але, оскільки він був православного віросповідання, його прийняли до навчального закладу. Володимир вільно володів польською, німецькою, французькою та естонською мовами. Вихований у прибалтійській культурі, Володимир глибоко занурився в українську ментальність, мистецтво, які стали для нього рідними.
1 листопада 1916 року, ще до революції, його було призначено завідувати майстернею у Камʼянці-Подільському. Митець керував закладом аж до кінця його існування у 1933 році. З його іменем повʼязано піднесення цього культурного осередку.
У той час відбулась реорганізація закладу: з 1 вересня 1919 року це вже Кам’янець-Подільська художньо-промислова школа, а з 1 жовтня 1920 року – Кам’янець-Подільський художньо-промисловий технікум імені Григорія Сковороди, нарешті – з початку 1922-1923 навчального року – Кам’янець-Подільська художньо-промислова професійна школа імені Григорія Сковороди з чотирма відділами: гончарним, літографським, килимарсько-ткацьким.
У період з 1916 року по 1933 рік митець працював директором художньо-ремісничих навчальних майстерень у місті Камʼянець-Подільський. Викладав композицію, графіку, історію всесвітнього прикладного мистецтва. При школі організував майстерню літографії, яка працювала у період з 1921 року по 1931 рік. Водночас займався дослідженням народного мистецтва, викладав мистецтвознавство у Камʼянець-Подільському університеті.
У 1921 році у Камʼянці-Подільському був створений Комітет охорони памʼяток старовини, мистецтва, природи, який очолював професор-історик П. Клименко, його співробітниками були викладачі Ю. Сіцінський, історик Е. Станішевський, мистецтвознавець і художник В. Гагенмейстер.
У 1925 році у місті постав ще один науковий осередок – Камʼянець-Подільське наукове товариство при Українській Академії Наук, активним діячем цього товариства був В. Гагенмейстер. Він добре розумів, що потрібно розвивати і насаджувати художню промисловість, висуваючи на ринок нові товари, і одночасно виховувати і розвивати смаки користувачів, готувати для цієї промисловості працівників, свідомих і озброєних сучасною технікою, з розвинутим художнім смаком і з самобутньою, національною характерністю та багатою душею українця. Також виховувати в них почуття любові до художніх форм рідної старовини, що дало б основу для неповторної нової творчості.
Педагогічна діяльність
Художник з притаманною для нього енергією створював умови для поглибленої мистецької освіти учнів, значну увагу приділяв розширенню кількості та якості вивчення спеціальних художніх предметів, добре розуміючи, що без міцної образотворчої бази неможливо говорити про творчість та наступну плідну фахову діяльність вихованців.
З цього періоду починається створення своєрідної мистецької педагогіки
Володимира Гагенмейстера, яка, використовуючи методи особистісного навчання, складалася у струнку систему результативної художньої освіти, максимально розкривала творчий потенціал кожного учня. Більш досконалим стало вивчення малюнку, поширились знання та вміння у галузі технік акварельного живопису. У той важкий час В. Гагенмейстер домігся збільшення чисельності учнів і відкриття нових відділів.
Він вмів зрозуміти тонку душу майбутнього митця, щедро віддавав їй свої знання, навчаючи людяності та мистецтву, дбав про формування моральних і духовних потреб. Особливою опікою оточував сиріт, надаючи їм можливість безоплатного навчання і проживання при школі-інтернаті.
Численні учні згадують, як у художньо-промислову школу йшли, як на свято. Часто одягались у національний стрій або у синіх блузах, у святкові дні маршували колонами по місту. Школа мала неабиякий авторитет в місцевого населення.
Віра у людину та повага до неї допомогли В. Гагенмейстеру зібрати професійний педагогічний колектив: В. Шаврін (малюнок), В. Корецька (килимарство), О. Адамович (кераміка), Л. Розов (нарисна геометрія), Г. Журман (скульптура), А. Вронський (стилізований малюнок) та інші.
Творчість художника
Володимир Гагенмейстер мав власну збірку творів мистецтва. Йому належали, наприклад, полики низзю, виконані у шість-сім кольорів, із села Підпилипʼя на Камʼянеччині. Його дочка Ольга Ерн згадувала, що у домі було багато батькових творів і робіт його першої дружини – Зої Федорівни Гагенмейстер.
За кілька десятиліть після його загибелі дочка пригадувала, що батько жваво цікавився не лише народним мистецтвом, але й національними легендами, казками та оповіданнями. Ольга Володимирівна згадувала, що завжди бачила на батьковому столі фінський епос “Калевалу”. Тож естонець Володимир Карл Гагенмейстер став українцем за внутрішнім переконанням. Як нотує у своїх спогадах колишній учень митця Василь Гарба, “… на вінчання студентів Галини Онепір з Грицьком Сулимою він дістав з комори театральних реквізитів кунтуші, жупани, широкі штани, кольорові чоботи тощо. Таке відважно національне весілля, гра з вогнем, як зізнався на схилу віку один з його учасників, немало переполошило камʼянецьких мешканців”. Тоді весілля набрало розголосу на весь Камʼянець. Підтверджують надзвичайну жвавість митця дитячі спогади його доньки Ольги Гагенмейстер, яка згадує, що він по сходах не ходив, а бігав через дві сходинки, що улюбленим домашнім місцем було крісло-гойдалка.
Арешт митця
Заарештували художника вночі проти 12 грудня 1937 року, коли його дочці було лише 10 років. Постановою трійки Київського облуправління НКВД від 31 грудня його звинуватили в участі в українській націоналістичній організації та в у шпигунстві на користь буржуазної Польщі. Відчуваючи наближення біди, Володимир Гагенмейстер незадовго до арешту попросив свого приятеля – Івана Тарасовича Гончара – потурбуватися про його дружину Варвару Іванівну Корецьку й доньку Ольгу. Той після арешту Гагенмейстера таємно вивіз його сім’ю до своєї сестри в село Крищинці, що поблизу Тульчина Вінницької області. У збиранні матеріалів про митця та його школу величезну роль відіграли старання його дочки Ольги Ерн.
20 січня 1938 року Володимира Миколайовича розстріляли. У подальші роки й без того рідкісні кам’янецькі українознавчі видання – праці “викритого ворога народу” – вилучали і знищували. 31 березня 1971 року на засіданні трибуналу Червонопрапорного Київського військового округу було винесено ухвалу: “Постанову Трійки при Київському обласному управлінні НКВС УРСР відносно Гагенмейстера Володимира Миколайовича скасувати, а справу про нього припинити у зв’язку з недоведенням його участі у злочині”. Володимира Гагенмейстера реабілітовано посмертно.
Внук художника Ярослав Бишкевич розповів, що дідусь загинув у підвалах Жовтневого палацу у Києві. Така доля спіткала майже всіх викладачів колишньої знаменитої в Україні і за межами тодішнього СРСР Камʼянець-Подільської художньо-промислової школи. У 1937 році загинули в Києві: О. Адамович, К. Кремінський, І. Стойкевич, трохи раніше – В. Гоца і М. Коссак, при загадкових обставинах зник В. Шаврін, помер у ташкентській вʼязниці В. Розвадовський. Їх давно немає, але живуть вони у своїх творах у музеях, приватних колекціях. Їхні твори конфісковували, палили, ховали в спецхранах, але та частка, що залишилася, додає свої краплинки до української національної культури.