Дзвін – важливий атрибут східного християнства. Виготовлення церковних дзвонів має в Україні давні традиції, які зародились після Хрещення Русі. Перші відомості про виготовлення дзвонів на Хмельниччині зустрічають ще з 16 століття. Зокрема відомо про камʼянецького майстра Адама Петровича, якого вперше згадано у 1580 році. У 17 столітті у місті працював людвисар на імʼя Григорій, який отримав від місцевого єпископа 100 злотих на виготовлення дзвону. У 1712 році у Камʼянці-Подільському діяв окремий людвисарський цех. Також важливе місце для українців займали предмети, повʼязані з релігійним культом. Їх наділяли надзвичайними властивостями. Вірили, що вони можуть лікувати, приворожувати чи відганяти нечисту силу. Значна частина уявлень такого типу стосувалась церковних дзвонів. Дізнавайтесь про Михайла Павловського — відомого вченого, політика та громадського діяча. Далі на ikhmelnychanyn.
Виробництво у Чорному Острові
В архівних документах 18 століття зустрічаються відомості про існування виробництва дзвонів у Чорному Острові, яке започаткувала родина Островських. Згадується майстер Василь Островський, який у період з 1761 року по 1780 рік відлив дзвони вагою 38,5 пудів для Сатанівського монастиря. Після інкорпорації Поділля до складу Російської імперії кілька десятиліть свідчень про виготовлення дзвонів у краї не зустрічались. І лише ближче до 1840-х років нащадки Василя Островського відновили відливання дзвонів у Чорному Острові. У ті роки це був єдиний дзвоноливарний завод у Подільській губернії, про діяльність якого збереглись відомості за 1846 рік. Тоді завод виробив продукції на 670 рублів. Але деякий час після цього, відливання дзвонів у Чорному Острові знову припинилось.
У 1880-х роках представники родини Островських знову відновили виготовлення дзвонів у Чорному Острові. На цей раз відроджувати давню родинну справу взявся Юліан Островський, який заснував дзвоноливарний завод у сусідньому з Чорним Островом селі Захарівці. Спочатку підприємство було невеликим – тут працювало від 3 до 5 робітників, які відливали до 80 пудів дзвонів на суму близько 1000 рублів. Але, на початку 20 століття виробництво значно пожвавилось через велику кількість замовлень з усіх куточків імперії. Завод не лише відливав нові якісні дзвони, а переливав пошкоджені. Для замовників існували розстрочки по платежах, надавались гарантії, що у разі поганого звучання або інших дефектів, дзвін буде замінено на новий або замовнику повернуть гроші. Завод у Чорному Острові отримав європейське визнання на початку 20 століття, яке підтвердили чисельні нагороди на міжнародних виставках.
Виробництво у Лісових Гринівцях
У 1880-х роках Василь Заленський заснував дзвоноливарний завод у Лісових Гринівцях. Підприємство було невеликим – на ньому працював сам власник зі своїми синами. Відомостей про виробничу діяльність заводу знайти не вдалось, але відомо, що він приймав замовлення на відливання церковних дзвонів від 20 фунтів до 300 пудів, відвантажував їх на станції Проскурів та працював принаймні до 1911 року.
Тож у період з 19 століття до початку 20 століття Хмельниччина була головним виробником дзвонів в Україні. У різні роки тут діяло сім заводів, тоді як в інших українських губерніях подібні підприємства існували лише у двох губерніях – у Харківській та Київський. На жаль, з початком Першої світової війни виробництво дзвонів зупинилось, традиції їх виготовлення почали втрачатися, а після встановлення радянської влади про них взагалі забули. У роки гоніння на церкву у Радянському Союзі знищували не лише священників, але й дзвонарів. Тому разом з реставрацією дзвіниць поставало питання відродження давньої традиції дзвонарного мистецтва.