Процес газування води винайшов понад 200 років тому відомий англійський хімік Джозеф Прістлі. Поширення газованих напоїв по усьому світу почалося з легкої руки англійського адмірала лорда Сендвіча, який увійшов в історію як винахідник усім відомого різновиду бутерброда – сендвіча. Перебуваючи на чолі Британського адміралтейства, лорд повірив у гіпотезу, що газована вода рятує від цинги, і наказав встановити на всіх військових кораблях королівства сатуратори – спеціальні апарати для газування рідини вуглекислотою. Хоча гіпотеза не підтвердилася, морякам така вода прийшлася до смаку, а незабаром вона стала популярною і серед мешканців Англії. У середині 19 століття газовані, або, як їх тоді ще називали, “штучні мінеральні води” зʼявились і на Хмельниччині. Дізнавайтесь історію життя Ніни Нестерової – жінки, яка дослідила цілющі властивості збручанської “Нафтусі”. Далі на ikhmelnychanyn.
Історія появи газованих напоїв
Традиція споживання шипучих напоїв сягає корінням глибокої давнини. Природно газовані мінеральні води були популярними у давніх греків і давніх римлян, які вважали їх надзвичайно корисними для здоровʼя в цілому і зокрема для системи травлення. Шипучі або газовані напої дуже популярні як в Україні, так і в усьому світі. Щороку люди споживають понад один трильйон порцій безалкогольних газованих напоїв. Отже, з цього впевнено можна робити висновок, що людям подобаються напої з бульбашками. І так було одразу після їх появи на ринку, зокрема і на Хмельниччині.
Перший сатуратор
На початку 1880-х років проскурівський міщанин Соломон Барак привіз у місто перший сатуратор. У дворі свого будинку, що у центрі Хмельницького на місці торгового центру “Дитячий світ”, Соломон організував виробництво штучних мінеральних газованих вод, або як тоді говорили, “шипучок”. У цеху, що нагадував звичайний сарай, підготовленою водою наповнювали циліндри з червоної міді. Вони були занурені у деревʼяних баддях з льодом. Після охолодження воду газували, розливали у спеціальні пляшки та розвозили по крамницях і ресторанах.
Тоді великий попит мали два типи газованих напоїв: содова та сельтерська води. Обидві виготовлялися шляхом розчинення у питній воді певної кількості мінеральних солей і насиченням вуглекислотою. Різниця полягала лише у тому, що содова мала більше вуглекислого газу, а у сельтерській переважали мінеральні солі. Ця назва походить від відомого джерела природної мінеральної води у містечку Зельтерс у Пруссії. Підприємство Соломона Барака виготовляло обидва напої, а також воду власної рецептури під назвою “Король”. Саме тому мешканці Проскурова досить часто між собою називали Соломона — “Король мінеральних вод”.
Магазин газованих напоїв
Популярність вод Барака зростала, збільшувалися відповідно і прибутки підприємця. Незабаром він спорудив двоповерховий будинок на розі вулиць Олександрівської (нині Проскурівська) та Соборної. На першому поверсі відкрив магазин газованих напоїв та кондитерських виробів, де крім води можна було придбати здобу – булочки, пиріжки, бублики, а також печиво й тістечка від відомого кондитера Франсуа. Поруч з тим магазином розмістилася одна з найкращих у місті крамниць Розенбаума. Другий поверх будівлі здавали в оренду.
Ставши власником прибуткового будинку, Соломон Барак припинив виробництво газованої води. Проте, мешканці Проскурова майже не відчули такої зміни. На той час діяло вже декілька підприємств по виробництву штучних вод. Так, у 1898 році працювало 5 заводів, у 1903 році — вісім. Усі вони були маленькими (по 1-2 робітників на кожному), але цілком задовольняли попит на газовану воду у Проскурові та його околицях. Згодом протягом тривалого часу усі приватні заводи газованих вод не функціонували. Лише з 60-х років 20 століття почали випускати солодкі газовані напої “Лимонад”, “Буратіно”, а також воду “Хмельницька”. Особливо популярною вона стала у період з 1970 року до 1980 років як столова вода.