У 1793 році після так званого другого поділу Речі Посполитої Поділля увійшло до складу Російської імперії. У 1804 році вона була остаточно поділена у територіально-адміністративному плані на 12 повітів. За даними 1858 року, населення губернії нараховувало 1 748 466 осіб. За густотою населення Подільська губернія посідала друге місце після Московської в європейській частині Російської імперії. Всього станом на 1914 рік у губернії нараховувалось 42 лікарні з ліжковим фондом у 977 ліжок. Майже половину лікарняних ліжок знаходилось у Камʼянці-Подільську – 420, а по інших повітах було приблизно по 16-30 ліжок. І такий стан був на початку 20 століття. А от у середині 19 століття про кваліфіковану стаціонарну медичну допомогу можна було говорити хіба що у губернському центрі. Надання медичної допомоги сільському населенню було вкрай важкою справою, в одну сільську лікарську дільницю входило 66 тисяч населення, радіус території, на якій знаходились ці села досягав від 16 до 20 кілометрів. Тож для більшості сільського населення лікарська медична допомога була недоступною. Далі на ikhmelnychanyn.
Замість 330 фельдшерів у Подільській губернії працювали 149 фахівців
Середня тривалість життя населення губернії станом на кінець 19 століття складала приблизно 24 роки. Такий показник був обумовлений значним рівнем дитячої смертності, що серед сільського населення був значно вищим у порівнянні з міським, і в окремих повітах становив 50%. Частими були епідемії інфекційних хвороб, зокрема холери, що було повʼязано з незадовільними санітарно-гігієнічними умовами проживання та значними труднощами у водопостачанні. Також на це впливали значні міграційні процеси. У середині 19 століття, а саме указом 1869 року, були встановлені нормативи щодо медичних штатів для надання лікарської допомоги сільському населенню. Вони були дуже низькими, але і вони не виконувались. Так, наприклад, за нормами, викладеними в указі, у Подільській губернії повинно було бути 330 фельдшерів, а у 1885 році їх нараховувалось лише 149. На кожного фельдшера припадало 18 тисяч жителів, замість встановлених 7 тисяч. Такий стан був і щодо акушерської допомоги: замість необхідних 36 повивальних бабок у 1885 році їх було тільки 34. Про надання медичної допомоги лікарями сільському населенню годі й говорити. Станом на 1885 рік їх було 12. Тож за таких умов населення вимушене було звертатись до різного роду знахарів. За 16 років з моменту опублікування указу, сільське населення зверталось за медичною допомогою дуже рідко. Звіти не приводять роздільних даних для лікарів і фельдшерів, проте, якщо взяти до уваги їх чисельне співвідношення, то стане ясно, що і ця незначна кількість звернень за медичною допомогою припадає, в основному, на фельдшерів. Під впливом зростання рівня захворюваності, ростом епідемій, у 1887 році було затверджено нові штати для сільської медичної частини, вони були збільшені, але також залишались недостатніми. Відповідно до цього положення, у губернії повинно було функціонувати 24 сільські лікарні, 48 приймальних відділень та 79 фельдшерських пунктів. Потужність лікарень встановлювалась у 10 ліжок: 5 для жінок і 5 для чоловіків. При лікарні встановлювалась посада лікаря, фельдшера і повивальної бабки.
Чи була якіснішою медицина у містах губернії?
У першій половині 19 століття зародки міської медицини у Подільській губернії, як і в усій Російській імперії, існували у вигляді невеликих повітових лікарень, що входили у відомство “Приказа общественного призрения”. Міське положення 1870 року у губернському центрі було введено тільки у 1878 році, а у повітових містах – у першій половині 80-х років 19 століття. У звʼязку з цим у всіх повітових містах були засновані при міських “самоуправліннях” по одній посаді міського лікаря. У ведення міського управління відносилось також “участие в мероприятиях по охранению народного здоровья, развития средств врачебной помощи городскому населению, изыскание способов к улучшению местных условий, а также участие в пределах, указанных в уставе врачебном, в ветеринарно-полицейских мероприятиях”. До 1903 року бідне міське населення могло хоча б частково розраховувати на отримання безплатної лікарняної допомоги у повітових лікарнях. Згодом згідно з указом, повітові лікарні були перетворені в сільські дільничні і обслуговували сільське населення найближчих до повітових міст волостей. Міське населення приймалось досить обмежено і тільки при наявності вільних місць. Обовʼязковою умовою прийому міського населення у лікарні ставили матеріальну участь міських управ у бюджеті на охорону здоровʼя. Всього у містах і містечках Подільської губернії у 1914 році нараховувалось 42 лікарні, загальною потужністю у 977 ліжок. Закритими лікарнями церковного підпорядкування та приватними лікарнями користувались дуже обмежена кількість людей, і будь-якого суттєвого впливу на доступність лікарняної допомоги для міського населення вони не могли справити. Єврейські “общественные больницы” не мали стійкого джерела фінансування і були обмежені мізерними благодійними коштами. Якщо ж виключити вільних лікарів і враховувати тільки тих, що були на державній службі і працювали у земських і єврейських лікарнях, то у Камʼянці-Подільському один лікар працював на 8 тисяч населення.
Показники дитячої смертності наприкінці 19 століття досягли максимальних показників
Одним з показників ефективності охорони здоровʼя і, взагалі, медико-санітарного стану у губернії є показник дитячої смертності. Не дивлячись на деякий поступ щодо рівня життя та медичного обслуговування, рівень дитячої смертності залишався дуже високим. У 1843 році з мільйона народжених до віку 5 років доживало лише 459 258 дітей, до 10 років доживало 405 542 дітей, а до 15 років всього 380 852 осіб. Щодо дитячої смертності у віці старше одного року Подільська губернія вирізнялась вищими показниками не тільки у порівнянні з Європейською Росією в цілому, але відносно двох інших губерній – Київської та Волинської Південно-Західного регіону. Більшість дослідників вказують на дві основні причини: дитячі проноси і гострі інфекційні захворювання. Немовлята у більшості селянських сімей, особливо у літню пору були не тільки без елементарного догляду, але і без материнського молока. Багато дітей, що вижили у грудному віці, помирали у перші 5 років свого життя від інфекційних хвороб. За так званими “дитячими проносами” почалось масове вимирання дітей старшого віку від дифтерії, скарлатини, віспи й інших інфекцій.
Що змінилось на початку 20 століття?
У першій половині 19 століття зачатки системи охорони здоровʼя у Подільській губернії існували у вигляді невеликих повітових лікарень. Санітарно-поліційні і судово-медичні функції виконували повітові лікарі та ще по одному міському лікарю у Камʼянці-Подільському та Вінниці, в обовʼязки яких входило і надання безоплатної медичної допомоги бідному населенню міст. Навантаження на одного лікаря було надзвичайно великим. Суттєвого покращення у наданні медичної допомоги населенню до початку 20 століття не відбулось, якщо не враховувати нові можливості у звʼязку з побудовою нової лікарні у Камʼянці-Подільському та організацію підготовки середнього медичного персоналу у школі повивальних бабок при Камʼянець-Подільській лікарні.
