9 Серпня 2022

Традиції та звичаї Хмельницької області

Related

Історія життя відомого офтальмолога Федорова Святослава Миколайовича, який народився в Проскурові

Хмельницька область багата на талановитих людей. Подоляни неодноразово демонстрували...

Традиції святкування Івана Купала на Хмельниччині

Історія України  багата на звичаї, традиції, різноманітні святкування. І...

Традиції та звичаї Хмельницької області

Хмельниччина багата своєю унікальною історією. Історичні події вплинули на...

Історія життя хмельницького скульптора Миколи Мазура

Хмельниччина дивовижний регіон. Тут багато пам'яток архітектури, красиві природні...

Share

Хмельниччина багата своєю унікальною історією. Історичні події вплинули на розвиток регіону, формування традицій та звичаїв. Більшість обрядів пов’язані з святкуванням різноманітних свят. Сьогодні ми поговоримо про традиції та звичаї Хмельницької області, яких дотримувалися наші предки і які у деяких населених пунктах існують досі. Більше інформації дізнайтеся на сторінках сайту ikhmelnychanyn.com.

Традиції святкування Різдва Христового

Більшість традицій на Поділлі пов’язані з святкуванням релігійних свят. Святий вечір та Різдво — здавна шанувалися українцями. Жителі Хмельницької області мають свої традиції та звичаї, які пов’язані з цим великим святом. 

Наші предки на Святвечір підлогу застеляли соломою, робили дідуха. У сіно дорослі члени родини ховали цукерки, горішки, а діти їх мали знайти. Такого звичаю дотримувалися у кожній подільській родині. Що стосується сучасного святкування, то рідко хто буде підлогу засипати соломою. А ось дідух деякі хмельничани майструють. Є навіть майстрині, які виготовляють дідух на замовлення. 

На Святвечір до батьків приїжджали діти, онуки. З давніх давен на вечерю готували 12 пісних страв. Деякі родини дотримуються цієї традиції і у наш час. Після вечері всі відвідували службу, а на столі залишали кутю аби предки, які відійшли у вічність, частували. 

Потрібно зазначити, що у кожному куточку регіону традиції та звичаї можуть відрізнятися. Наприклад, у селі Лисець Дунаєвецького району на Святий вечір навідувалися до хресних батьків. Ця традиції називається: “принести хрещеним вечерю”. Також у цьому селі досі за традицією на Різдво ходять колядувати з Зіркою та дзвіночком. Колядують у Лисці доки не обійдуть все село. Господарі слідкують аби часом колядники не оминули їхню хату.

14 січня — день пам’яті святителя Василія Великого або як ще називають в народі Старий Новий рік. У це свято прийнято посівати. До речі, наші предки вважали, що перший посівальник приносить до хати щастя. І вважається, що першим до хати має зайти хлопець. Навіть існувало таке повір’я: якщо у цей день першим поріг оселі переступить парубок, то рік буде вдалим, а в хліві не переведуться бички.

Традиції Масниці на Поділлі

Масниця або Колодій — це східнослов’янське свято, що святкують впродовж тижня перед Великим постом. 

Це свято святкували наші предки з давніх давен. Масниця пов’язана з періодом сонячного сонцестояння, з оновленням: коли старе вмирає, а натомість народжується нове. У цей час наші предки багато їли, пили, гуляли. Їжу вибирали масну: сир, сметану, вареники. Потрібно зазначити, що гуляння на Масницю організовують і сучасне покоління. 

А ось що не збереглося, так це шлюбні звичаї. Багато років тому в селах збиралися жінки, які не одружили синів та дочок за цей рік. Жінки брали велике поліно і волокли його вулицями рідного села. При цьому співали сороміцьких пісень та пригощали односельчан горілкою. Також схожих традицій дотримувалися і неодружені хлопці. Парубкам до ноги чіпляли колоду, прикрашену стрічками. Волокли холостяки цю колоду до того часу поки не дадуть відкупного жінкам. 

Додамо, що це була не лише розвага. Таким чином стимулювали молодих людей до одруження, продовження роду. Чому саме брали колоду? З давніх часів дерево вважалося символом життя, продовженням роду. А звичай з колодою — це пародія. Таким чином демонстрували, що людина не реалізувала себе у сім’ї.

Великодні традиції та звичаї Хмельницької області

Великдень — це велике та світле свято, яке завжди любили українці. До Великодня готувалися заздалегідь. На Поділлі була традиція — зустрічати свято у новому вбранні. Одяг мав бути чистим та переважно світлих тонів. Шили його жінки, тому до роботи бралися за кілька місяців. Адже новий одяг мав бути у кожного члена родини. 

Великодній тиждень у жінок, зазвичай, розпочинався до сходу сонця, адже за 6 днів потрібно було зробити багато роботи: прибрати, попрати, провітрити домашній текстиль, посіяти насіння на городі, спекти паски, розмалювати писанки та крашанки. 

Цікавою традицією є випікання пасок у Хмельницькій області. Місили тісто у Чистий четвер. Все робили мовчки, з чистими думками та молитвами. Адже якщо до тіста братися з поганим настроєм, то паски могли і не вийти. А ось випікали все у Страсну п’ятницю. Під час випікання дверима ніхто не грюкав та зайве по хаті не ходив. В іншому випадку, паски могли сісти. 

У суботу наші предки розпалювали багаття. Воно символізувало очищення та присвячували цей вогонь Ісусу Христу. У ніч перед Великоднем ніхто не спав, адже це був поганий знак. Якщо спати у цю ніч, то цілий рік будеш кволий і буде погано вестися господарство. Наші предки йшли на всю ніч до церкви. А ось світло у хатах залишали. Також були відчинені і ворота. Вважалося, що коли вся родина у церкві до хати можуть завітати померлі родичі чи Ісус Христос. Після служби всі сідали снідати. Великодній сніданок складався з освячених харчів: паски, писанок, ковбаси, хрону. 

Традиційно на Поділлі Великдень святкували три дні: ходили до родичів у гості, співали гаївки, обливалися водою. 

Весільні традиції на Поділлі

Крім релігійних традицій та звичаїв у нашому регіоні були красиві та оригінальні весільні обряди. 

Весілля — це важлива подія в житті кожної людини, тому до цього заходу готувалися заздалегідь. Але перед весіллям передувало сватання. За традиціями до батьків молодої за благословенням йшли посланці від парубка. Якщо угоду про шлюб укладено і батьки дали своє благословення, то дівчина перев’язує  старостів рушниками, а молодому передає хустку. Але якщо дівчина відмовляє, то вона бере зі столу хліб, які принесли старости, цілує його та віддає назад. 

На весілля кликали за два тижні. Молода ходила запрошувати всіх з дружками, а молодий з боярами. 

У день весілля молодий їхав до нареченої, але молоду просто так не віддавали. Потрібно було запастися “викупами”. У домі нареченої пару благословляли батьки, дідусі, бабусі, хрещенні. Молода пара вклонялася всім тричі, цілували хліб, руки. Далі молоді їхали до церкви на вінчання. Також мати посипала наречених зерном, освяченою водою та монетами. Після церкви батьки зустрічали молодих з медом. Напевно, аби життя у них було немов мед.

Далі розпочиналося застілля: гості їли, пили, танцювали. Забава тривала до того часу поки нареченій свекруха не розплітала косу. Молодого саджають на стілець, на ноги йому клали вишиту подушку. Боярин або старший дружба мав посадити наречену на подушку. Йому вдавалося це зробити з третього разу.  Далі свекруха знімає вінок та одягає хустку. Додамо, що хустку теж вдається одягнути з третього разу, адже молода пручається. Потім наречена танцює з свекрухою, всіма незаміжніми дівчатами. 

Цікава традиція розрізання короваю: верх віддають молодим, інше – гостям, а підошву мають віддати музикантам. 

На Поділлі весілля святкували два дні. Другий день називався “дурне весілля”. Серед гостей обирали веселих чоловіка та жінку. Чоловік був у ролі молодої, а жінка у ролі молодого. Вони переодягалися, жартували, виконували жартівливих пісень.

Традиції та звичаї регіону — це наша історія. Через них ми можемо зрозуміти, як жили наші предки. Деякі обряди збереглися і сучасне покоління їх використовує під час святкування різноманітних свят.

Сподіваємося, наш матеріал був для вас пізнавальним і ви більше дізналися про культурне життя Хмельницької області.