Батьківщиною паперу зазвичай вважають Китай, адже саме тут у 105 році нашої ери китайський вчений Цой Лунь подав владі прохання на використання запропонованого ним способу виготовлення паперу. Та разом з тим існує думка, що першими були єгиптяни. Саме вони папір виготовляли з рослини, що росла у стоячих водах і заболочених рукавах Ніла. Далі на ikhmelnychanyn.
Давньоєгипетською ця рослина має назву “папір”, що у перекладі означає “рослина річки”. Звідси й пішла грецька назва “папірос”, котра стала коренем у слові “папір” багатьох мов світу. Отож, виходить, що папір почали виготовляти в Єгипті ще понад 3500 років тому. Дізнавайтесь і звідки походять назви мікрорайонів Хмельницького.
Поява перших папірень в Україні
Як єгиптяни, так і китайці, дуже ретельно зберігали секрети виробництва паперу протягом багатьох століть. І лише у 8 столітті паперове виробництво зʼявилось в арабському світі, а з 12 століття в Європі.
Час появи перших папірень в Україні остаточно не зʼясований. В історичній літературі зустрічаються згадки про перші паперові виробництва на Львівщині – в Янові, які датуються 1522 роком та у Буську, які датуються 1541 роком. Проте з польських джерел дізнаємось про можливе існування папірні у Галичі ще у 12 столітті. На ній працювали два брати з галицьких міщан. На жаль, документально підтвердити цей факт поки неможливо.
Перші папірні Хмельниччини
У 17 столітті на території України виробництво паперу було доволі розповсюдженою галуззю у більшості регіонів. На Хмельниччині перші відомості про діяльність папірень зафіксовані у середині 18 століття. Одна з них була поблизу Городка, у поселенні з назвою Папірня, що на річці Чорноводка. Інша також діяла на Городоччині – у Карабчієві (нині село Великий Карабчіїв) на річці Смотрич. Згадується це підприємство у 1756 році.
Виробництво на обох папірнях було примітивним, з використанням винятково ручної праці та сили водяного колеса. Сировиною служило ганчірʼя. Його заготовляли у навколишніх селах, доставляли до папірні, сортували і розривали на шматки, а потім варили з попелом та вапном. Відварене ганчірʼя розмелювали у ступах на паперову масу, яку відбілювали, і вже після цього заливали у деревʼяні рами з сітчастим дном. Майстер підіймав сито та обережно його струшуючи, зливав воду. У ситі залишався рівний тонкий шар волокнистої маси, яку перекидали на гладеньку дощечку. Свіжовідтиснутий папір передавали складальникам, які перекладали кожен аркуш сукном і клали під ручний гвинтовий прес, за допомогою якого витискали зайву воду. Наступною операцією була сушка паперу у спеціальних приміщеннях на деревʼяних стелажах. Сушка тривала близько тижня. Після цього папір проклеювали, досушували під пресом і глянсували на спеціальному ковадлі великим молотом, приведеним у рух водяним колесом млина. На аркуші папір різали механічним різаком. У такий спосіб у папірні працювало, як правило, 3-4 особи (1 майстер та 2-3 підмайстри). Вони виготовляли протягом 12 годин не більше 400 аркушів.
У ті часи виробники паперу широко застосовували нанесення на свою продукцію водяних знаків, які слугували рекламою для тієї чи іншої папірні. При виробництві паперу з водяними знаками на розріджену масу клали їх зображення, виготовлені з шовку чи бляшок. Масу розподіляли таким чином, щоб її безпосередньо на знаку було менше. Саме це й давало змогу бачити його на папері. Кожна папірня мала свої оригінальні знаки. На жаль, не відомо, чи наносили їх на продукцію у Папірні або Карабчієві.
Проскурівська папірня
На початку 19 століття село Проскурівка належало двом поміщикам – Маковецьким і Білявським. Після одруження дітей Елеонори та Нарциса, село стало власністю родини Маковецьких. У той час Україну охопив промисловий переворот. Тоді у селі збудували цегельню, цукерню та лісопильню. Та найвизначнішою забудовою для села стала паперова фабрика.
Збудована у 1823 році фабрика одразу ж прославила Проскурівку на весь край. Папір тут виробляли справді гарний та якісний. Усе виробництво приводили у дію завдяки енергії водяного колеса. Від часу свого заснування і до 1916 року фабрика працювала безперебійно. У 1907 році тут були значні заворушення робітників, які вимагали підвищення зарплат та зміни розпорядку робочого дня. Страйк тривав майже півтора місяця. Після Другої світової війни на фабриці почалося відродження виробництва та випуск нової продукції.
“Червоний жовтень” – так тоді називалася Проскурівська паперова фабрика. І саме тоді вона стала філією Понінківського паперового комбінату. Сюди завезли нове обладнання, побудували нові складські приміщення та взялися за випуск нової продукції. Цей період став справжнім розквітом не лише для фабрики, а й для села, адже більша частина містян працювали саме тут. Більшу частину продукції, виготовленої тоді на Проскурівській папірні, відправляли на експорт — до Азії та Африки. Найбільший попит мав якісний обгортковий папір. Та кінець 1980-х років став для Проскурівської папірні початком краху підприємства. На керівництво звідусіль посипалися докори про економічну невигідність підприємства через віддаленість від основного виробництва у Понінці. Ще одне суттєве звинувачення — забруднення місцевої річки.
Папірня у Понінці
Подальший розвиток папероробного виробництва постійно вдосконалювався.
Зʼявлялись нові підприємства, і вже наприкінці 18 століття на території сучасної Хмельниччини, крім Папірні та Карабчієва, були започатковані виробництва у Сільці (1786), Понінці (1787), Снітівці (1797). У першій половині 19 століття виготовляти папір почали у Миньківцях (1802) і Славуті (1818), у селі Проскурівка (1823), у Заславі (1842) та Михлі (1845). Серед цих підприємств привертає увагу історія передусім Понінківської папірні, яка на початку 20 століття стала найбільшою в Україні.
У 1787 році шляхтич Калікст Понінський на землях свого маєтку неподалік від села Понінка заснував мануфактуру з виготовлення паперу. Урочище, де зʼявилась ця мануфактура отримало назву Папірня, а саме підприємство – Понінківська папірня. Працювало там усього 4 робітники, які вручну виготовляли кілька сотень стоп паперу на рік (стопа – 480 аркушів). Наприклад, у 1809 році Понінківська папірня виробила 537 стоп паперу.
У 19 столітті у паперовій промисловості відбувся справжній переворот, який повʼязаний з винаходом папероробних машин та удосконаленням технологій використання деревної сировини. Власники Понінківської папірні у 1840-х роках теж вирішили перейти на машинне виробництво, для чого перенесли фабрику ближче до села Стара Гута на берег річки Хомори. Водяна енергія та механізація дали можливість налагодити виробництво надзвичайно потрібного для цукрової промисловості обгорткового паперу. У 1879 році Понінківська фабрика виготовила 13 тисяч пудів такого паперу. На підприємстві у той рік працював 31 робітник.
На початку 1880-х років Понінківську фабрику придбали найбільші папероробники того часу – Дитятківське акціонерне товариство. Засновник товариства, київський купець Микола Хряков, замовив проєкт, за яким між Понінкою та Старою Гутою збудували нові потужності. Спочатку на березі Хомори у 1882 році постала паперово-обгорткова фабрика, у 1884 році – письмово-паперова фабрика. Поруч підприємством розбудували фабричне селище з житловими будинками для робітників, відкрили школу, лікарню, бібліотеку, а згодом ще й ремісниче училище. На той час подібних впорядкованих робітничих селищ на Хмельниччині майже не було.
Понінківські паперові фабрики Дитятківського товариства були найпотужнішими на українських землях. Від початку 20 століття вони звітували як єдине підприємство, яке загалом мало близько 700 робітників та виготовляло до 500 тисяч пудів продукції майже на 1,5 мільйона рублів.
У радянські часи Понінківська картонно-паперова фабрика наростила потужності та у другій половині 20 століття стала головним виробником зошитів у Радянському Союзі. Обсяг їх виробництва у середині 1980-х років сягнув мільярда штук на рік. У Понінці з гордістю запевняли, що кожен третій школяр Радянського Союзу писав у зошитах, виготовлених на їх фабриці. Правда, соромʼязливо замовчували, що досягти такого успіху змогли лише після закупівлі у Німеччини у 1973 році автоматичних ліній “Bielomatik”. Радянські агрегати з виготовлення шкільних зошитів у порівнянні із закордонними були малоефективні та видавали низькоякісну продукцію.
У незалежній Україні Понінківська картонно-паперова фабрика після подолання кризи стала одним із найбільших вітчизняних підприємств, що працює на вторинній сировині. За рік фабрика переробляє близько 100 тисяч тонн макулатури, з якої виробляє якісний обгортковий папір, картон, гофропродукцію та інше.