Ще декілька століть тому міста Європи після настання сутінок занурювались у повну темряву. Вуличного освітлення не існувало, а ті перехожі, що пересувались вночі, освітлювали собі шлях смолоскипами або переносними ліхтарями. Перші вуличні ліхтарі зʼявилися на початку 15 століття. У 1417 році мер Лондона Генрі Бартон розпорядився вивішувати ліхтарі вечорами, щоб розсіяти непроглядну пітьму у британській столиці. Через деякий час його ініціативу підхопили французи. На початку 16 століття жителів Парижа зобовʼязали тримати світильники біля вікон. Далі на ikhmelnychanyn.
Перші вуличні ліхтарі давали порівняно мало світла, оскільки у них використовували звичайні свічки та олію. І лише у середині 19 століття була винайдена технологія розділення легких і важких нафтових фракцій, завдяки чому зʼявився гас, який використовували замість олії у вуличному освітленні. Дізнавайтесь як краса Подільського краю вплинула на зміну наукової діяльності Олександра Прусевича.
Поява ліхтарів на подільських вулицях
Зовнішнє освітлення — один із важливих елементів благоустрою міст. У Російській імперії стаціонарні вуличні ліхтарі зʼявилися на початку
18 століття. В Україні першими в організації освітлення вулиць були Харків, Одеса, Київ та Чернігів. Згодом доєднався і Проскурів. Як джерела штучного світла спочатку використовували свічки, жир та олію, на зміну яким згодом прийшли гас, газ та електричний струм. Освітлювали міста, зазвичай, впродовж неповного року. Ліхтарі працювали за спеціальним графіком.
Освітлення стало одним із перших модернізаційних заходів щодо впорядкування міського простору. Зʼявившись на вулицях міст, воно виконувало не лише утилітарну функцію, а й набуло глибокого символічного змісту, ставши предметом гордості для мешканців, уособленням добробуту та кращого життя.
Ліхтарі та ліхтарники Хмельниччини
Історія освітлення у містах Хмельниччини налічує близько 170 років. Перші вуличні ліхтарі зʼявилися у губернському місті Камʼянці-Подільському у 1851 році. Згодом вуличне освітлення було організовано у Проскурові (нині – Хмельницький), а через десять років поширилось й в інших населених пунктах. У 1861 році вулиці губернського центру освітлювали 135 ліхтарів, Балти – 47, Брацлави – 42, Проскурова – 15.
Перші ліхтарі були масляними – майже триметрові деревʼяні стовпи зі скляними ковпаками. Всередині поміщали бляшанку з конопляною олією з якої стирчав гніт. Олія хоч і була доступною, але мала недоліки – світло було не яскравим, а скло швидко коптилось. Також перехожі мали постійний ризик того, що їм на голову капне смердючою олією. Тому часто її замінювали на спирто-скипидарну рідину – хоч вона менше чадила, але й швидше вигорала. Інколи використовували сальні свічки з овечого жиру. Та лише у 1870-х роках почали зʼявлятись ліхтарі з гасовими лампами.
Ліхтарі обслуговували спеціальні фахівці – ліхтарники. Кожен з них мав носити з собою драбину, довгу палицю, малий ручний ліхтар, щипці, глечик, щітку, губку та мірник для вимірювання рівня олії. До їхніх обовʼязків входило запалювання та гасіння ліхтарів, наповнення бляшанки олією або гасом та поточний ремонт. Роботу вони починали близько десятої вечора, а завершували о четвертій ранку. І це у будь-яку погоду. Робота була важка і невдячна. Ще й у суспільстві склався стереотип – ліхтарі, мовляв, горять погано, бо ліхтарники або крадуть олію, або не доливають спирт, або розбавляють гас. Звинувачення обирали за типом ліхтарів.
На шляху до покращення світла
Експлуатацію ліхтарів міські управління передавали переважно приватним особам шляхом підряду. Так, у Проскурові з 1880 року підрядником з освітлення був міщанин Шмуль Волицер. Згідно зі спеціальним розкладом, він запалював 18 вуличних гасових ліхтарів. За це з міського бюджету підрядник отримував 577 рублів 50 копійок. Спеціальна комісія від міської управи періодично перевіряла справність ліхтарів та яскравість їх горіння. Але, як свідчать спогади проскурівського нотаріуса Костянтина Колоколова за 1887 рік, якість вуличного освітлення могла б бути кращою. Адже ввечері часто був туман, через який не було видно людей. Лише зрідка було видно світло ліхтаря. Вони не давали достатньо освітлення і їх навіть часто запалювали вдень, а до вечора вони вже не горіли.
Лише на початку 20 століття у звʼязку з поліпшенням фінансових справ міських управлінь їх діяльність з забезпечення вулиць гасовим освітленням покращилась. У містах Подільської губернії значно зростали суми бюджетних видатків на вуличне освітлення, відповідно збільшилась кількість ліхтарів. Наприклад, якщо у 1881 році у Проскурові було 18 вуличних ліхтарів, то у 1904 році – 41 ліхтар, а у 1909 році – 56 ліхтарів. Найбільше ліхтарів освітлювали вулиці Камʼянець-Подільського – 900 одиниць.
На початку 20 століття на вулицях Камʼянець-Подільського та Проскурова почали встановлювати гасово-калильні ліхтарі. Принцип їх дії полягав у тому, що гас, змішаний з повітрям, під тиском подавався до пальника, де розжарював калильну металеву сітку. Сам ліхтар закріплювався на високому стовпі за держак кронштейну. На стовпі був влаштований деревʼяний ящик з рукояткою всередині, від якої йшов вгору по стовпу до ліхтаря дріт. Ліхтарник відкривав скриньку завдяки держаку спускав ліхтар вниз, запалював вогник, потім накачував повітря, і ліхтар з шумом спалахував яскравим сліпучим білим світлом. Такий ліхтар давав світла більше, ніж звичайний, майже у 10 разів.
Ера електрики
На початку 20 століття одночасно з розповсюдженням у всіх сферах життя міст електрики, гасовий спосіб освітлення вулиць почав витісняти електричний. Перші два електричні ліхтарі засяяли у 1910 році у Камʼянці-Подільському.
Міська влада Проскурова могла раніше за камʼянчан облаштувати електричне освітлення у своєму місті, але у період з 1907 року по 1909 рік шукала вигідних підрядників. Лише навесні 1910 року міська рада серед багатьох пропозицій найкращим визнала проєкт інженера Рабиновича. Він передбачав побудову центральної електростанції, прокладання освітлювальної мережі і підключення усіх споживачів. Остаточно укласти угоду з Рабиновичем міську раду переконали пільги, що запропонував підприємець. Він зобовʼязався вдвічі знизити тарифи на освітлення міських установ і безоплатно надавати електроенергію для освітлення міської бібліотеки, скверу, площі перед радою та імператорського вензеля на будинку управи.
Через рік, у серпні 1911 року, на головних вулицях Проскурова засяяли електричні ліхтарі, а за кілька місяців світло зʼявилось у будинках державних установ та міської аристократії. Заснований Рабиновичем “Торговий дім Електра” за короткий час обладнав в орендованому цеху чавуноливарного заводу Б. Ашкіназі електростанцію потужністю 200 кВт та підʼєднав до мережі 270 приватних абонентів.
Перші десять електродугових вуличних ліхтарів були встановлені вздовж центральної вулиці – Олександрівської (нині – Проскурівська). Надалі, у міру електрифікації міста, гасові ліхтарі замінювали електричними, й вже наприкінці 1913 року їх нараховувалося 52. У період з 1910 року по 1911 рік була проведена електроосвітлювальна мережа на вулицях багатьох подільських міст. Тоді почалася ера електричного ліхтаря, яка триває і у 21 століття.