Весілля — особлива подія для кожної людини. Під час цього дійства наші предки дотримувалися цікавих традицій, які були різними в залежності від регіону. Сьогодні ми поговоримо про весільні традиції, обряди Хмельницької області. Більше інформації дізнайтеся на сторінках сайту ikhmelnychanyn.com з посиланням на “Є”.
Перед весіллям було сватання
Хмельниччина багата на красиві обряди, традиції, святкування. І подоляни завжди велику увагу приділяли весіллю, адже наші предки вважали, що від традицій та обрядів залежить щасливе життя молодят.
Перед самим дійством завжди передувало сватання. У Хмельницькій області посланці від жениха (старости) йшли до батьків дівчини. Вони укладали угоду про майбутній шлюб. Якщо дівчина погоджувалася, а батьки благословляють шлюб, то майбутня наречена перев’язує старостів рушниками. Коханому ж передає хустку. Але не завжди дівчина погоджується на заміжжя. В такому випадку, вона бере зі столу хліб, які принесли посланці, цілує його та каже:
“Спасибі за честь, нехай вам Бог дає з інших рук”.
Атрибутами заручин на Хмельниччині були червона стрічка в волоссі для дівчини та барвінкова квітка для хлопця.
Запрошення на весілля та випікання короваю
Гостей молоді запрошували на весілля за два тижні до дійства. Наречена ходила запрошувати з дружками, а наречений з боярами. Молоді люди приходили до рідних, близьких, друзів та казали: “Просили батько, мати і ми просимо прийти до нас на весілля”. Після того як пара запросила гостей почали готуватися до самого весілля.
На Хмельниччині особливу увагу приділяли випіканню короваю. Коровай — це головний весільний хліб і він присутній і на сучасних весіллях.
Коровай пекли не просто так, а за сценарієм. Тісто замішували спеціально запрошені для цього жінки. Вони приносили із собою всі інгредієнти: борошно, яйця, цукор тощо. Місили тісто з піснею і це мала робити жінка, яка була щаслива у шлюбі. Аби тісто гарно зійшло його з посудом клали на велику, м’яку подушку. Далі весільна мати клала у підошву короваю колоски, гроші. Цей обряд слугував аби молоді жили щасливо та в достатку. Далі жінки уважно слідкували як спечеться коровай. Адже якщо коровай трісне, то пара згодом розійдеться. А ось якщо весільний хліб вийде гарним та цілим, то і життя у подружжя буде щасливим та довгим.
Коли коровай був у печі, то жінки мили руки у великій мисці, а воду виливали під солодку вишню чи яблуню. Цей обряд символізував, що життя у пари має бути солодким.
Дівич-вечір на Хмельниччині
Дехто думає, що дівич-вечір — це данина моді, але насправді наші предки давним-давно організовували такі посиденьки. Особливо, цікавим на Поділлі був дівич-вечір, який організовували перед весіллям. Таким чином наречена прощалася зі своїм дівоцьким життям. На захід запрошувалися подруги молодих, які плели нареченим віночки з барвінку. Це був символ кохання. Але мала бути одна умова — вінок плели без єдиного вузлика, проте він мав бути міцним. Як кохання пари. Під час плетіння дівчата співали різні пісні. Крім того, дружки робили букетики для гостей. В сучасності їх називають бутоньєрками.
А ще подруги молодої прикрашали гільце. Сучасні молоді люди не всі знають, що таке гільце. А все тому, що не всі на Хмельниччині використовують цей атрибут весілля.
Гільце — велика гілка вишні, яблуні чи сосни, яку прикрашали квітами, колосками, калиною. Воно символізує молодість та красу. Саме тому дівчата мали гарно прикрасити цю гілку, яка була два метри заввишки. По закінченню мати молодої дякувала дружкам за роботу та бажала аби всі до кінця року вийшли заміж.
Весілля — найщасливіший день молодят
Як бачимо, весіллю передує чимало традицій та обрядів, яких дотримувалися у Хмельницькій області.
Саме весілля розпочинається коли наречений приїжджає до нареченої додому. Але просто так він не міг зайти до оселі. Молодий мав підготувати чималий “викуп”. Малося на увазі гроші. Також дружки готували для жениха різні випробування, конкурси. Коли молодий заходив до хати, то пара вклонялася тричі, цілували хліб, ікони та руки батькам. Вийшовши з будинку, мати молодої посипала пару зерном, монетами та свяченою водою.
Наречені йшли до церкви аби повінчатися. Вінчання — особливе таїнство для подружньої пари. Після цього дійства молодята поверталися до місця святкування.
Додамо, що у наших предків були атрибути, які використовують і під час сучасного святкування:
- Обручки. Вважається символом вірності. Священник перед тим як провести молодят до вінчання одягає їм обручки. Обручки молодят благословляє священник.
- Вишитий рушник. Рушником обгортали ікони та не знімали до самого обряду вінчання. Далі на вишитий рушник ставали наречені і це символізувало, що подружжя ніколи не буде жити у бідності, тобто “стояти на голій землі”. Також під час вінчання руки пари зав’язують вишитим рушником аби продемонструвати що подружжя вже є одним цілим.
- Під час вінчання священник пару обводить три рази навколо вівтаря. Це пояснюється, що шлюб є подорож, а головним у ній має бути Ісус Христос. Також подружжя тричі має випити зі срібної чаші в знак того, що все в їхньому подружньому житті має ділитися навпіл: і горе, і радість, і смуток, і щастя.
- Свічки. Під час обряду наречені тримають свічки. Це символізує початок нового подружнього життя.
- Корони. Під час вінчання свідки тримають над головами молодих корони. Це символ того, що вони є королем та королевою власного сімейного королівства. А ось наші предки використовували корони не з металу, а сплетені з барвінку. І ще кілька днів після весілля носили їх.
Зазвичай на Поділлі святкували весілля вдома або будували шалаш у якому могли розмістити всіх гостей. Але перед застіллям батьки зустрічали молодят медом. Потім новоспечене подружжя разом з боярами, старостами, короваєм, гільцем тричі обходять святковий стіл. І лише після цих обрядів починається застілля, яке переривалося на танці та пісні.
Закінчення забави
У Хмельницькому регіоні весілля закінчувалося коли нареченій розплітали косу. Цей процес також йшов за певним сценарієм. На стілець садили нареченого, а йому на ноги вишиту подушку. На цю подушку мав посадити молоду боярин. Боярин кружляє наречену в танці та садить її на подушку аж з третього разу, адже дівчина не хоче прощатися з дівоцтвом. Далі свекруха знімає вінок та одягає невістці хустку. Це вдавалося робити також не відразу, адже молода знімає хустку. Після обряду “розплітання коси” наречена танцює зі свекрухою, незаміжніми дівчатами та хлопцями. Коровай старости розрізають та роздають гостям. А ось “підошву” короваю віддають музикам, які після забави танцюють із нею. Після всього цього дійства молодих гості відправляють у першу шлюбну ніч, а самі продовжують веселитися.
Дурне весілля або другий день свят
На другий день свято продовжується. Майже всі гості приходять на “поправини”. Також другий день ще називали “дурне весілля”, адже серед гостей були жартівники, які переодягалися у “дурних молодих”. Жінка переодягалася у чоловіка, а чоловік у жінку. Пара жартувала, сміялася, веселила гостей. Всі сміялися та кликали справжніх наречених.
Ось такі весільні традиції були у Хмельницькій області. Деякі подружні пари дотримуються їх і досі, але це переважно у сільській місцевості.
Сподіваємося, наш матеріал був для вас цікавим і ви більше дізналися про історію рідного краю.
